drupal analytics
URBAN-TRANS.NET
Долучитися    Увійти
Логін:
Пароль:
 

Тролейбус - Історія

Будівництво першої тролейбусної лінії від Meydan-e Emam Hossein у північно-східному напрямку через вулицю Damavand до Terminal-e Sharq розпочалося у серпні 1991, і вже у вересні 1992 було відкрито рух за двома маршрутами. Для тролейбусної лінії було виділено дві смуги посередині вулиці, які також використовували автобуси. При цьому маршрут № 1 працював у звичайному режимі, а маршрут № 2 – в експресному. Щоб уможливити прискорений рух тролейбусів маршруту № 2, для них було підвішено додаткову пару дротів. Депо було розташоване на північно-східній кінцевій Terminal-e Sharq.

Орієнтовно наступного року (дата невідома) було відкрито рух лінією у південному напрямку. Тут розпочали роботу одразу три маршрути, один з яких (№ 3) був експресним. Ця лінія отримала власне депо, розташоване неподалік південної кінцевої маршруту № 4. Там працювали переважно тролейбуси 1991 року виробництва, що мали кремове пофарбування з темно-синіми лініями. На північно-східному напрямку працювали переважно тролейбуси 1992 року виробництва, що мали зелено-жовте пофарбування.

На початку ХХІ століття у багатьох азійських та південноамериканських мегаполісах особливої популярності набули автобусні мережі на виділених лініях. Такі мережі отримали назву Bus Rapid Transit (BRT). Існуюча у Тегерані виділена лінія на вулиці Damavand повністю відповідала такій категорії. Оскільки було вирішено експлуатувати на такій лінії автобуси King Long XMQ6180G1 з розташуванням дверей зліва, лінію було реконструйовано, при цьому побудовано острівні криті павільйони на зупинках, вхід до яких здійснюється через наземні або надземні переходи, прохід на зупинки відбувається через турнікети, оплата – тільки електронними картками. Автобусна експресна лінія, що замінила тролейбуси маршрутів № 1 та 2, проходить далі на захід – до термінала Azadi. При цьому було побудовано тунель під Meydan-e Emam Hossein. Тролейбусне депо на кінцевій Terminal-e Sharq було перепрофільовано на автовокзал, а сама кінцева одержала нову назву – Chaharah-e Tehranpars.

З того моменту усі тролейбуси, що залишилися, працювали на маршрутах № 3, 4 та 5, пофарбування тролейбусам не змінювали. А на Meydan-e Emam Hossein залишилося тільки два маршрути (маршрут № 4 дещо раніше було скорочено, і він працював від Meydan-e Khorasan). Незважаючи на те, що мережа скоротилася майже вдвічі, це не завадило врешті-решт 2010 року добудувати лінію маршруту № 5 на захід до вокзалу (кінцева Meydan-e Rah Ahan). Тролейбусні опори на цій лінії було встановлено ще у першій половині 2000-х, але тоді роботи припинилися.

Враховуючи дуже низьку вартість пального, складність обслуговування тролейбусної інфраструктури, а також більшу розгалуженість автобусної мережі в районі вулиці Hefdah-e Shahrivar, тролейбусний рух почав поступово занепадати, хоча самі тролейбуси залишалися у доволі непоганому технічному стані.

На початку 2012 року було розпочато реконструкцію Meydan-e Emam Hossein, внаслідок чого площа та початкова частина вулиці Hefdah-e Shahrivar стали пішохідними. Тролейбусну лінію було скорочено до Meydan-e Shohada, працювали лише два маршрути, які мали спільну кінцеву на Meydan-e Khorasan. В останні роки існування тролейбусної мережі маршрути втратили свою нумерацію, тому на схемі подано умовні номери. Орієнтовно 2013 року (дата невідома) рух було припинено, контактну мережу повністю демонтовано, навіть на території депо. Про існування тролейбусів нагадують лише стовпи та 12 тролейбусів зелено-жовтого пофарбування, що залишилися у депо. Чи помітили їхнє зникнення тегеранці? Навряд чи. Принаймні ті з них, з ким довелося поспілкуватися, і чиї знання англійської були адекватними, так і не могли зрозуміти, що таке тролейбуси, і чому я цим так цікавлюся.